Референдум: народовладдя чи маніпуляція?

Як відомо, демократія – як право народу на здійснення влади – може мати «пряму» та «представницьку» форми. Референдум, разом із «загальними зборами», є двома формами прямого народовладдя. І якщо проведення «загальних зборів» можливе лише на рівні невеликої громади, то референдум фактично залишається єдиним знаряддям безпосереднього залучення громадян до визначення змісту державної політики в загальнонаціональному масштабі.

Легітимність цього суспільного інституту є настільки великою, що й у парламентських (представницьких) демократіях зазвичай передбачено, що найважливіші питання державно-політичного життя можуть вирішуватися виключно на референдумі. Відповідні положення є й у Конституції України. До речі, саме референдумові 1 грудня 1991 року Україна завдячує своєю державною самостійністю.

З іншого боку, численні приклади диктаторських режимів ХХ століття засвідчують, що референдум може стати знаряддям «легітимації» найодіозніших рішень, засобом «обійти» чіткі позиції, які займають органи влади (парламент, Президент, міський голова тощо), і є ефективним методом популістської маніпуляції громадською свідомістю, який загрожує перетворити демократію на охлократію. Така оцінка базується на припущенні, що більшість громадян не можуть володіти достатнім рівнем компетенції для того, аби усвідомлено визначити свою позицію у вельми складних та суперечливих проблемах.

Можна виділити три головні пункти, навколо яких точаться суперечності щодо демократичності інституту референдуму.

1. Що може бути предметом референдуму? Чи можуть виноситись на референдум будь-які питання державно-правового регулювання, чи лише окремі з них, чи повинно існувати «табу» на певні питання (податки, довіра до органів влади тощо)?

2. Який статус рішень референдуму? Чи необхідно виносити на референдум питання, законодавче оформлення яких повинне стати згодом справою честі для парламентарів, або ж проекти нормативних актів (Конституції, Законів України, рішення місцевої ради тощо), які цей референдум легітимує? І чи потрібно в подальшому проводити референдум у разі внесення змін і доповнень до таких актів законодавства?

3. Яким має бути порядок ініціювання, організації й проведення загальнонаціонального та місцевого референдумів? Останнє, вочевидь, стосується норм відповідного законодавства. Існуючий Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» ухвалено ще задовго до Конституції 1996 року, а отже не зрозуміло, в якій частині він залишається чинним (як відомо, закон є чинним лише в частині, в якій він не суперечить конституційним положенням, а останнє може встановити лише Конституційний Суд України, який досі цього так і не зробив).

Нині в Україні все частіше проголошується потреба у проведенні референдуму – з огляду на ті патові ситуації, які складаються у взаєминах різних органів влади (Президента та ВРУ стосовно Конституції; опозиції у Київраді та міського голови стосовно питань землевідведення і підвищення вартості комунальних тарифів). Цікаво, чого тут більше: спроби «перетягти канат» на свій бік, а чи дійсного звернення до громадян – як до того джерела влади, яке повинно дати свій остаточний та переконливий вердикт?

Форум

Обговорити на форумі

Останні повідомлення (Повідомлень 40, взяли участь 8 користувачів):